В Україні близько п ятисот храмів історії, і останнім часом їх чисельність зростає. Загалом за рахунок приватних експозицій. Нові музеї все менше схожі на традиційні – з експонатами за склом та суворими наглядачами. Нині відвідувачів, в буквальному розумінні, втягують у музейне життя, пропонуючи їм найнесподіваніші речі. В незвичайних музеях побувала й Анастасія Даугуле.
З таким звуком зазвичай відчиняється один з найнестандартніших музеїв України. Тут немає ані залів, ані стін та дверей. І це принципова концепція “Музею козацьких страв”.
Олександр Кочубей, директор “Музею козацьких страв”:
– Чим відрізняється музей від того, як просто козаки прийшли приготувати щось? Тим, що ми позиціонуємо страву як експонат. І цей експонат неможливо вкрасти, зіпсувати, для нього не треба музейних умов.
Співробітники цього інтерактивного музею вивчають те, чим ще ніхто системно не займався, – секрети пересувної кухні українських козаків.
Тут впевнені: казан за склом та під охороною нічого не розповість відвідувачеві традиційного музею про те, як жили воїни в степу. А ось якщо розвести живе багаття, взяти старовинні рецепти та спробувати створити справжній куліш…
Мирослав Шваб, майстер Козацького цеху кашеварів:
– То не є ріденький супчик, і то не є каша густа, яку ми звикли бачити. “Куліш” – якщо російською, заміняв і “первое, и второе”.
Експозиція не повинна зберігатися, адже може існувати лише декілька годин. У відвідувачів замість вхідних квитків залишаються… відчуття, запахи, смаки.
Олександр Кочубей, директор “Музею козацьких страв”:
– Це є експонат, який повертає нас до своєї пам’яті так само, як експонати матеріальної культури.
Чи музей це? У звичному сенсі – ні. Хоча основним музейним функціям і задачам – зберігати, вивчати, популяризувати – цілковито відповідає.
Віктор Трегуб, головний редактор журналу “Музеї України”:
– Музейна галузь України переживає період піднесення. І найближчим часом ми будемо свідками нових ідей, нових ініціатив, нових експериментів. Хай може і не завжди вдалих, але це свідчить про те, що галузь живе, рухається, розвивається.
Розвивається не лише в столиці. Ось черкаська глубинка, де народжується новий музей.
Цих гранітних красунь він розшукує в усіх усюдах країни. Колекціонер та бізнесмен власним коштом будує в рідному селі етнографічний комплекс за останнім словом музейної справи. Відвідувачів занурюватимуть в історію з головою, селитимуть в автентичному житлі 18 століття.
Володимир Недяк, директор музею “Козацькі землі України”:
– Я навіть не планую тут електрику проводити. Починаючи від ліжок, ковдр, посуду, інтер’єру – все це буде справжнім і автентичним. Гості користуватимуться артефактами – не новоробами, не сучасними предметами.
На відміну від шароварних хуторів-ресторанів, тут усе поставлено на наукове підгрунтя. Описано 11 тисяч експонатів – самих лише волов’їх упряжок – кількасот. Усі ці предмети заповнять майбутній музей, а ярмо можна буде надіти на вола та поїхати на млин, де змолоти зерно та спекти хліб. До речі, це ледь не єдині в Україні працюючі повітряні велетні.
Алла Журба, директор з наукової роботи музею “Козацькі землі України”:
– Це буде музей, в якому кожний, хто прийде, зможе доторкнутися до епохи козацької доби. Не те, як раніше – приходимо в музей і знаємо, що експонатів і торкнутися не можна.
Науковий керівник багато років віддала праці в крупному державному музеї. Каже, що було незвично відійти від концепції вітрин і стендів.
У цьому музеї все продумано до дрібничок. Як не дивно, навіть до трави під ногами. Для території комплексу в Запорізькому заповіднику спеціально закуплено сорок видів степових трав – від скифського тюльпану до ковили. Тюльпани вже відцвіли, а ковила – ось вона, прижилася…
Подробности – ТВ

