Штрихи до історичного портрета

Плоскирів · Проскурів · Хмельницький

Майже шість століть однієї історії — від грузьких заплав над Плоскою до обласного центру Поділля.

Фактована історія міста Хмельницького налічує майже шість віків, а гіпотетична — губиться в анналах тисячоліть. Трансформацію Плоскирова в Проскурів, а згодом у Хмельницький ми спостерігаємо на мапах і в архівних документах Поділля впродовж майже 585 років.

Витоки: неоліт і трипільці

Дата заснування містечка достеменно невідома, та люди мешкали тут здавна. Про це свідчать фрагменти прадавньої зброї, рештки посуду й глиняної обмазки будівель, кам’яні знаряддя доби неоліту та трипільської культури, знайдені на території сучасного міста й представлені в залах музею.

Найстаріша з досліджених у межах міста пам’яток — поселення трипільської культури у передмісті Ружична, датоване початком ІІІ тисячоліття до н.е. У приміській зоні відомі також пам’ятки скіфського часу VII–VI ст. до н.е. та черняхівської культури ІІІ–ІV ст. н.е. Первісним же осередком майбутнього міста стало село Плоскирівці.

Перша згадка: 1431 рік

Найдавніші історичні свідчення про Плоскирівці датуються 1431 роком і пов’язані з підтвердженням права на подільські володіння, наданого королем Владиславом ІІ Ягайлом вірній шляхті. У документах королівської канцелярії знаходимо поселення під назвою Ploskirowce. Пізніше, у 1434–1444 рр., постає дещо урізана назва — Плоскирів.

Назва народилася з географії: у місці впадіння річки Плоскої до Південного Бугу, серед грузьких заплав, і виник Плоскирів. Поселення заснували на острові між Плоскою та Ровом; рів оточував дерев’яну фортецю й наповнювався водою з річки. Тут проживало понад сто людей, які платили податок від семи димарів, а гарнізон озброєних жовнірів збирав із селян хліб, худобу й одяг.

«Герб міста й досі відображає елементи родового герба Замойських — Jelita: три схрещені стріли, трансформовані в списи».

Бедрихи, Замойські та статус містечка

Із невеликого поселення Плоскирів невдовзі увійшов до маєтків роду Бедрихів — одного з найдавніших і найзаможніших на Поділлі — та здобув статус містечка, центру плоскирівського староства. Це підштовхнуло розвиток ремесел і торгівлі.

Проте впродовж наступних трьохсот років (1493–1793) Плоскирів лишався незначним пунктом із населенням до трьох тисяч. Розташований поблизу Чорного шляху, він потерпав від набігів кримських татар і особливо був спустошений у 1512 та 1593 роках. З 1672 по 1699 рік тут панували турки, і в місті мешкало лише кілька жителів. Згодом повертається корінне населення та власник — коронний гетьман Мартин Замойський, який привозить переселенців із Мазовії.

1795: народження Проскурова

Приєднання Поділля до Російської імперії у 1795 році ознаменувалося утворенням Подільської губернії. Імператорським указом центром одного з повітів визначили місто Проскурів. Як саме Плоскирів перетворився на Проскурів, документи не пояснюють — та нова назва швидко прижилася, співзвучна зі словом «проскура», обрядовим хлібцем.

Велика пожежа 1822 року вщент знищила дерев’яні споруди — і мимоволі виправила хаотичність забудови. Уже 1824 року затвердили генеральний план Проскурова. Головними лишилися колишні поштові шляхи: дорога на Летичів стала вулицею Олександрівською (нині Проскурівська), а на Кам’янець — Кам’янецькою.

Залізниця, ярмарки, заводи

На місці згорілої церкви у 1837 році звели собор Різдва Пресвятої Богородиці, що зберігся донині на вул. Соборній. Місто ще довго лишалося містечком хліборобів: торги відбувалися щоп’ятниці та щонеділі, а 14 разів на рік проводилися одноденні ярмарки.

Економічне життя пожвавилося після завершення у 1870 році залізниці Жмеринка — Проскурів — Волочиськ. Місто стало одним із найбільших пунктів хлібної торгівлі Правобережжя: наприкінці ХІХ ст. звідси щоранку вивозили близько 1344 тисяч пудів хліба. Постали цегельно-черепичний завод (1899), пивоварний завод Леона Кляве (1901) та завод Беріша Ашкіназі (1898), продукцію якого 1905 року відзначили золотою медаллю Паризької виставки.

Еклектика, цегельний стиль, модерн

Нові функції споруд породили нові вимоги до будівництва. Мистецтвознавці називають цю добу еклектикою — змішанням стилів; перші такі будинки з’явилися у Проскурові в 1897–1898 рр. У 90-х поширився цегельний стиль, у якому головну роль відігравали художні та технічні якості дешевої цегли.

На початку ХХ ст. запанував модерн: залізобетон, метал, скло й кераміка, вишуканий декор, ковані огорожі балконів, схожі на рослинне мереживо. Усі ці стилі й досі читаються на сучасній вулиці Проскурівській та прилеглих до неї вулицях — головній, забрукованій, освітленій газовими ліхтарями магістралі старого міста.

Люди, що уславили місто

У 1954 році на честь Богдана Хмельницького місто дістало сучасну назву. Його історія нерозривна з іменами, що вийшли далеко за межі краю:

Павло Вигодовський

єдиний декабрист селянського походження

Василь Зіньківський

філософ, церковний діяч

Георгій Верейський

народний художник, лауреат Держпремії

Григорій Щерба

академік, доктор геологічних наук

Михайло Дейген

видатний фізик-теоретик

Святослав Федоров

лікар-офтальмолог, академік

Олександр Пономарьов

заслужений артист України, співак

Ірина Мерлені

олімпійська чемпіонка з боротьби

Історія міста продовжується — і творцями його новітньої історії є обдаровані мешканці. Далі буде…

Хронологія

Ключові віхи п'яти століть

~ІІІ тис.

Трипільське поселення Ружична (доба неоліту)

1431

Перша писемна згадка про Плоскирівці

1493

Статус містечка, центр староства

1672

Турецьке панування (до 1699)

1795

Нова назва — Проскурів, центр повіту

1822

Велика пожежа знищує дерев’яне місто

1824

Затверджено генплан забудови

1837