День матері – це одне з найбільш зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ – образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що.

Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково – від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері. У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні – цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.

Україна споконвіку уособлюється в образі Жінки-Матері. Для українців рідна Земля є втіленням жіночої первини й материнства, як Сонце – чоловічої первини й батьківства. Українець одвіку ставиться до Землі, як до живого єства. Більше того, він перебуває у священній інтимній єдності з питомою землею – любить її, як дружину, плекає, а земля живить весь його рід. Саме сакральна материнська первина стала для України тією природно-духовною основою, на якій культурно саморозвинувся Український світ, сформувався український духовний тип і життєдіє український ідеал справедливості. Для матері всі її діти однаково рідні й родинно рівні..

Жінка-Мати, як і Природа, здійснює на Землі священне покликання народжувати й плекати життя. Мати – народителька всіх людей. Українська Мати – Родителька й навчителька своєї родини, берегиня роду й народних звичаїв. Мати – плеканиця рідної мови, тому вона й зветься материнською.

Кожна мати-українка має свою неповторну вроду і вдачу. Але всіх українських матерів єднає велика материнська любов до своїх дітей, турбота про свій рід і народ, про цілий Український світ.

Ставлення до жінки-матері визначає рівень культури суспільства. У культурних суспільствах материнська турбота про дітей, материнська праця визнається як суспільно важлива й має високу повагу.

Саме в любові, в родині найповніше розкриваються сакральні сутності чоловіка й жінки: чоловік – головний провідник Усеєдиної духовної інформації й життєродної енергії, жінка – основний приймач духовного знання й збирач-відроджувач енергії життя. Ці їхні сутності злагоджено взаємодіють у любові й виявляються на генетичному рівні в певному наборі батьківських і материнських хромосом у їхніх дітей. На тлі всіх масових соціальних оман нині гостро постає глибинне питання про неминучість відродження нашого традиційного природного світогляду та повернення жінці її високого суспільного покликання – берегині родової пам’яті, родового життєвого досвіду й одвічної звичаєвої традиції етнічної культури.

Проблеми розвитку суспільства треба розв’язувати не урівнюванням статей, а запровадженням стратегії культурного саморозвитку людини на законах природи й моралі та відповідного їм ясного світогляду. Жити за цим природно-моральним правом і світоглядом зобов’язані жінки й чоловіки рівною мірою. Бо жіноча й чоловіча половини складають єство людини в цілому, і кризу людини, людства можливо подолати тільки уладуванням неповторних чоловічої й жіночої сутностей.

В Україні здавен священне покликання жінки-матері визнавалося як найвища моральна чеснота, яка забезпечує честь роду, громади й цілого народу. Мати є народителькою, плеканицею і навчителькою своїх дітей і цілого народу.

Суспільство, в якому жінці-матері відведено цю основоположну природну функцію, має потужну життєву здатність і високу духовну перспективу. В такому суспільстві люди живуть у добробуті й щасті, народ має гідність і повагу від інших народів. Як ми шануємо своїх матерів, так інші люди шанують і нас.

Нині, за умов зовнішньої військової агресії і внутрішньої соціальної кризи, все більше українців звертаються до образу жінки-матері як берегині і домашнього затишку, і цілої держави. Українські матері є взірцями мужності і самопожертви.

Революція гідності й військова агресія Росії змінили місце і роль української жінки-матері, а точніше, розширили коло її обов’язків. І якщо раніше пересічна українка виховувала дітей, опікувалась домашнім господарством і при цьому працювала повний робочий тиждень, нині на її плечах – допомога захисникам України, чимало українських мам займаються волонтерською діяльністю, допомагають переселенцям, а часто й боронять українську державу.

Нині українська жінка-матір вимушена стати берегинею як своїх дітей, так і держави.

Рівень ставлення до жінки визначає зрілість суспільства, а турбота про матерів – його моральне збагачення або, навпаки, зіпсованість і моральну вбогість.

В цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам з їхнім святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість.

Нехай під мирним небом України заспокоїться у злагоді, сімейному затишку і любові серце кожної української Матері.