Вінтажне задоволення у вигляді історичної костюмованої вечірки

У музеї історії міста Хмельницького 18 травня зустрілись різні епохи і часи в рамках відзначення Європейської ночі музеїв з нагоди Міжнародного дня музеїв. Точніше сказати – без звичних для нас рамок.

Та й навіть злива, яка зранку навалою окупувала Хмельницький і не вщухала впродовж доби,  не завадила  суботнього вечора завітати до музею всім, хто чекав на це з нетерпінням, долучившись до групи цього заходу в соцмережі  Фейсбук. А потрапили гості музею не лишень на реконструкцію проскурівського ілюзіону «Модерн», а ще й на безліч  цікавинок, які гостинні музейники та волонтери музею витягали мало не з рукава.

Просто з порогу гості вечірки фактично занурювалися в загадкову атмосферу історичної реконструкції, адже в залу імпровізованого ілюзіону вони отримали чудову нагоду увійти вже в особисто обраному вбранні, яке пропонували їм гостинні музейниці, й самі вбрані в костюми різних епох.

Зокрема, науковий співробітник музею Оксана  Собко зустрічала гостей вечірки у реконструкції середньовічного хангероку скандинавського типу, який у певний період часу носили і плоскирівчанки. Цей історичний костюм ви можете бачити щодня на манекені в експозиції музею.

Вікторія Папонова, хранитель фондів музею, вбрана в реконструйовану сукню, характерну саме для тих часів, з яких, власне і розпочинається  історія ілюзіону, зустріла гостей вечірки в імпровізованій залі проскурівського ілюзіону «Модерн».

Пані Вікторія в якості хазяйки ілюзіону представила до уваги глядачів надзвичайно динамічну підбірку з найперших кінострічок, що наприкінці ХІХ – початку ХХ століття зазвичай демонстрували блоками, адже тривала кожна «фільма», як їх тоді називали, від однієї хвилини до п’яти-семи. І, оскільки, розвага ця отримала надзвичайну популярність серед усіх верств населення, незважаючи на її дороговартісність, то зазвичай сеансам передували невеличкі концертні програми. Адже, зважте на це, вартість квитка до ілюзіону – чи не найбільшої сенсації кінця ХІХ – початку ХХ століття становила не багато не мало від 25 копійок і до півтора рубля, що відповідало на ті часи еквіваленту чотирьох кілограмів м’яса.

Ось і того вечора публіці імпровізованого ілюзіону пощастило потрапити на такий міні-концерт фактично філіалу театру опери і балету, адже спеціальними гостями реконструкції проскурівського ілюзіону стали юна балерина Ліза Венгер (вихованка балетної студії ХДШМ, клас Тамари Шваро) та соліст-вокаліст, цілком можливо, в майбутньому оперний співак Теодор Бадарла (бас, студент відділу академічного вокалу факультету мистецтв ХГПА, клас Світлани Царук). Отже, вперше в музеї того вечора відвідувачі побачили балетні фрагменти та почули оперні арії. Ліза Венгер виконала варіації з балету «Пахіта» та балетну постановку мазурки.

А у виконанні Теодора Бадарла  прозвучала арія Зарастро з опери Моцарта «Чарівна флейта» «In diesen heil’gen Hallen» мовою оригіналу.

Живописну роботу  Ірини Стасюк «Золота легенда про короля Артура» представила громадська організація «Хранителі спадщини» (керівник Радимір Міляр),

котрі й самі стали окрасою заходу у своїх чудових костюмах, реконструйованих за західноєвропейськими гравюрами часів Середньовіччя.

Концертну програму перед показом перших сінематографічних стрічок завершили жартівливою українською піснею а капела «Удовицю я любив» (Теодор Бадарла), також в імпровізованій реконструкції ілюзіону взяв участь присутній гість, який зголосився виконати а капела пісню «Чорнії брови, карії очі» (Ярослав Дмитрик).

Динамічний показ найперших шедеврів німого кінематографу викликав у публіки надзвичайно позитивні емоції, адже до уваги присутніх були представлені перший кіноекшн, перша кінокомедія, перша кіномістика та навіть перша кіноеротика – настільки кумедні, що складно було приховати посмішку навіть найсерйознішим глядачам – від маленьких діток і до поважних пані та панів.

Яке ж німе кіно – та й без тапера? Отже, в ролі тапера люб’язно виступив знову ж таки студент ХГПА Теодор Бадарла, під фортепіанний акомпанемент якого фільми дивитися було ще веселіше.

Сінематографічним же десертом надзвичайно приязну публіку музейники побалували стрічкою за участю улюбленця всіх кіноманів Чарлі Чапліна.

А що ж робили проскурівчани після сеансу німого кіно в ілюзіоні? Ось і ми вирішили, що навряд чи вони одразу ж поспіхом поверталися додому, адже хотілося, аби  зачарування диво-видовищем тривало якнайдовше, і вони йшли на гостини одне до одного або ж більш заможні відвідували ресторації. Тому, зважаючи на те, що 18 травня – професійне свято музейників усього світу, гостей реконструкції ілюзіону запросили на гостини з типовими для сінематографічних часів інтелектуальними розвагами та частуванням особливими смаколиками, які теж цілком можна віднести до історичних маркерів суспільства срібного віку. Який же званий вечір – та й без печива з передбаченнями, смакування модного віденського штруделя з витяжного тіста та гри у фанти?

Варто зауважити, що такі розваги готували особливо ретельно, з гумором, і водночас вони були достатньо тактовні та інтелігентні для світських раутів. Отже, музейники того вечора частували гостей  справжнісіньким домашнім віденським штруделем з вишнею, надзвичайно популярним на межі ХІХ–ХХ століть в усіх країнах Західної Європи. Учасники вечірки шукали невеличкі папірці в традиційному для тих часів печиві з передбаченнями, зазвичай жартівливими та іноді комічними. Гарний настрій від пані Оксани  (Оксана Собко, науковий співробітник музею) гарантовано отримали всі учасники тогочасної популярної гри у фанти, під час якої гості шукали в музеї черпати, фальшион, кулеврину, здогадувалися про істинне призначення таких цікавих музейних предметів, як трипільський бінокль, дергалиця, рубель, мазепинка тощо.

Геніально простим та водночас ефектним і смачним шоколадно-банановим фондю від пані Вікторії (Вікторія Папонова, хранитель фондів музею) з неприхованим задоволенням гості не тільки смакували, а й мали нагоду навчитися радувати своїх домашніх вдома.

Того вечора в музеї історії міста учасники вінтажної вечірки пили ароматний чай із баранцями з самовару,

пригощалися кавою, яку варили в турках на розпеченому піску, а колись пили його вкрай малими порціями з невеличких, майже іграшкових філіжанок, адже століття тому кава була фактично на вагу золота і нею пригощали найдорожчих гостей, здебільшого, аби похизуватися власними статками.

Справжній ажіотаж в учасників вечірки викликав раритетний антикварний грамофон, звучання якого впродовж кількох годин радувало гостей, вбраних у реконструйовані наряди минулих століть, що ще більше занурило присутніх в романтичну атмосферу старовини.

Спеціальний гість вінтажної вечірки – реконструктор періоду Західноєвропейського Середньовіччя та давній друг і волонтер музею  Микола Тарас люб’язно представив присутнім середньовічні ігри, в які мали нагоду пограти всі, хто цікавиться настільними іграми.

Середньовічні шахи на чотирьох «Чотири сезони», покер на костях, халатавль, манкала, скандинавські тавліі та весела хатка – це тільки верхівка тих знань про стародавні настільні азартно-інтелектуальні ігри, якими володіє та готовий ділитися з усіма охочими пан Микола Тарас.

Для створення необхідних антуражності та відповідної атмосфери Проскурова початку ХХ століття в оформленні імпровізованого залу ілюзіону «Модерн» були використані вінтажні графічні прорисовані світлини старовинного Проскурова в ретроспективному виконанні краєзнавця Леоніда Западенка. А на додаток до цього на вечірці можна було придбати історичну та краєзнавчу літературу лімітованого накладу та унікальні поштівки і значки від відомого на Поділлі краєзнавця, створювача популярного веб-ресурсу в соцмережі Фейсбук «Проскурівський колекціонер» Дмитра Казанцева.

До речі, від ворогів та іншої нечистої сили периметр музею того вечора пильно охоронявся  вояками УНР, Січовими Стрільцями (Дмитро Савчук, Сашко Процун, Сашко Тавровецький)

та й навіть середньовічним інквізитором (реконструктор Роман Цехмістер).

Музей висловлює щиру вдячність реконструкторам і волонтерам музею, завдяки яким став можливий цей захоплюючий та непересічний захід, – за участь, за цікаві атракції, за допомогу у створенні відповідної атмосфери та антуражності, за надані та представлені чудові костюми, завдяки яким гості почувалися героями минулих століть, ніби опинились у машині часу. І звичайно – всім-всім-всім, хто взяв участь у реконструкції ілюзіону!

До слова, коли гості розходились, від кожного з них можна було почути, крім слів вдячності, тільки одне запитання: «Ми хочемо ще! Коли наступна вечірка?»

Друзі, ми вже над цим думаємо! Наступний вінтаж – незабаром. Отож, побачимося!